Лариса Удовиченко

Лариса Іванівна Удовиченко народилася в Австрії у Відні. Батьки, Іван Никонович Удовиченко (військовий лікар), та Муза Олексіївна Удовиченко (родом із Ленінграда, закінчила Ленінградський інститут театру, музики та кіно, але через неспокійну професію дружина актрисою не стала), після завершення служби батька в Австрії жили в Одесі. Батьки Лариси пішли з життя, коли вона була зовсім молодою. У дев'ятому класі вона дебютувала в короткометражному фільмі «Щасливий Кукушкін» режисера Олександра Павловського, у якого знялася пізніше ще у фільмах «І чорт з нами», «Дитина до листопада». Свою першу дорослу роль вона зіграла у 1974 році у фільмі С. Герасимова «Дочки-матері». У 1976 році закінчила Всесоюзний державний інститут кінематографії (майстерня Сергія Герасимова та Тамари Макарової). Знялася, загалом, більш ніж у 120 фільмах, ставши популярною після ролі Маньки-Облігації у «Місце зустрічі змінити не можна». Улюбленою роллю вважає роботу зі Станіславом Садальським у комедії «На кого Бог пошле» (1994) режисера Володимира Зайкіна. Лариса Удовиченко знімалася у кіножурналі «Єралаш». Є академіком російської Національної кінематографічної премії "Ніка". Сім'я: Перший чоловік (шлюб фіктивний) – режисер Олександр Панкратов; Другий чоловік – кінорежисер Андрій Ешпай; син Максим (1973-2006, помер від передозування наркотиків); дочка - Марія Геннадіївна Удовиченко (нар. 1988), навчалася в РАТІ, знялася в ролі Каті в комедії «Шуб-баба Люба!». Третій чоловік (1987-2000) - піаніст та бізнесмен Геннадій Болгарін (уроджений Фрідман) (народився 1947).